Земля — найважливіша складова природних ресурсів, основа рослинного і тваринного світу, вмістилище природних багатств, операційний базис промисловості, населених пунктів і доріг, головний засіб виробництва в сільському господарстві. Саме тому раціональне землекористування є обов’язковою складовою комплексної системи експлуатації та охорони природних ресурсів. Раціональне землекористування, за визначенням науковців, означає максимальне залучення до господарського обігу всіх земель та їх ефективне використання за основним цільовим призначенням, створення найсприятливіших умов для високої продуктивності сільськогосподарських угідь і одержання на одиницю площі максимальної кількості продукції за найменших витрат праці та коштів [1].
Раціональне використання землі — обов'язкова екологічна вимога при використанні цього при¬родного ресурсу, адже у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та ор¬ганізаціями здійснюється з додержанням раціо¬нального та економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новіт¬ніх технологій [3]. В Земельному Кодексі України вимога щодо раціонального використання та забезпечення раціональ¬ного використання та охорони земель згідно до принципів земельного законодавства ві-дображена в статті 5 [4] .
Поняття раціонального використання земель розроблено ще в радянський період. Радянські вчені традиційно пов'язували раціо¬нальне використання земель з економічною фун¬кцією землі. Так, одні автори наголошують, що головним у вирішенні проблеми правильного і найраціональнішого використання сільськогос-подарських земель є підвищення її родючості і якості, корисних якостей, що необхідно для задо¬волення матеріальних і духовних потреб людини і суспільства. Інші стверджують, що раціональне використання природних багатств — категорія насамперед економічна [2, с. 75–76]. Існують підходи до визначення цього поняття з позицій розумного (лат. «ratio» - розум), ефективного використання природних багатств, тобто най¬меншої їх кількості з найбільшою віддачею, з най¬більшою вигодою для досягнення мети виробниц¬тва. Вони стверджують, що раціональне природокорис¬тування — це ефективне цільове використання природних багатств з урахуванням взаємодії і вза¬ємозалежності всіх природних факторів. Поряд з тими вченими, що стверджують, що раціональне використання природних ресурсів (землі) є категорєю суто економічною є й такі, що підкреслюють лише екологічний аспект поняття.
Погоджуючись з вищенаведеними визначеннями, які без сумніву мають вагоме наукове обгрунтування, можемо зроити висновок, що раціональне використання земель — це таке їх цільове і комплексне використання, при якому досягнуто баланс (найоптимальніше, про¬порційне і гармонічне зіставлення) між ефектив¬ністю використання земель і екологічними вимо¬гами.
Ефективне використання земель — це виважене, науково обґрунтоване, планове, із врахуванням довгострокових інтересів суспільства використан¬ня земель, при якому отримують максимальну ко¬ристь при мінімальних витратах.
Комплексне використання земель — це вико¬ристання земель із врахуванням взаємозв'язків, взаємодії та взаємозалежності усіх природних факторів, навколишнього природного середови¬ща, вживане у таких двох аспектах:
• як складова комплексного використання всіх природних ресурсів і навколишнього природного середовища;
• як врахування екологічної рівноваги і екобалансу при використанні та плануванні викорис¬тання земель різних категорій, наприклад, оптимізація зіставлення між антропогенними і природ¬ними ландшафтами у різних регіонах.

Список використаної літератури
1. Андрейцев В. І. Правовий режим землі як основно¬го національного багатства (Коментар до ч. 1 ст. 1 Зе¬мельного кодексу України) // Законодавство України: Науково-практичні коментарі. — 2002. — № 4.
2. Андрейцев В. І. Правові засади земельної рефор¬ми і приватизації земель в Україні: Навч.-практ. посіб. — К.: Істина, 1999.
3. Закон України «Про охорону навколишнього при¬родного середовища» від 25 червня 1991 року // Відо¬мості Верховної Ради України. — 1991. — № 41.
4. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року.