Сьогодення ставить перед землевпорядною службою чимале коло невирішених питань, серед яких чи не основним є впровадження державного земельного кадастру. З 1993 року ведуться дебати щодо бачення – яким саме бути в Україні кадастру. Тому наше зацікавлення викликав досвід впровадження кадастрової системи в розвинених європейських державах. Під час практики, що я проходив в 2009 році у Німеччині (Федеральна Земля Бранденбург), мав змогу особисто спостерігати ефективність кадастрового механізму у дії.
У Німеччині відомості про землі відображені у двох реєстрах. Один з цих реєстрів, так званий “кадастр нерухомості”, містить, перш за все, геометричні та візуально фіксовані характеристики окремих земельних ділянок. Інший реєстр ґрунтується на “кадастрі нерухомості” та складається з переліку прав, що надають певні привілеї земельній дільниці. Цей реєстр називається “Поземельною книгою” [1, с. 116].
Особливістю німецької системи управління нерухомістю є її детально опрацьовані процедури, висока точність визначення меж землеволодінь, ефективні гарантії неухильного дотримання меж ділянок, висока ступінь захисту прав власності тощо. Відомство, що керує кадастровою, геодезичною та картографічною системами було створено у Німеччині на початку XIX століття у зв’язку з впровадженням нової системи оподаткування нерухомості. Так, одразу виникла потреба визначення меж та реєстрації об’єктів приватної чи суспільної власності. Саме це й стало завданням Кадастрової Служби, заснованої у перших двох декадах XIX сторіччя.
У 1900 році Німеччиною прийнято Цивільний кодекс (Burgerliches Gesetzbuch), котрий створив засади для транзакцій та реєстрації прав на нерухоме майно. Проте, на рівні держави у Німеччині організаційно єдиної системи немає. Пояснюється це федеративним устроєм країни. Хоча, у всіх німецьких федеральних землях кадастрові реєстраційні роботи виконуються за єдиними стандартами.
Особливістю німецької системи є її відомче підпорядкування. У різних федеральних землях організації, котрі ведуть кадастрові системи, підпорядковані різним міністерствам: Мінфіну, Мінюсту, МВС тощо.
З позиції, інституційної структури, система „німецького кадастру” складається з трьох основних елементів:
• Управління земельної книги (Landbuchamt), котре веде реєстр власності, що складається з кадастрових карт, документів та записів про власність;
• Управління топографічних зйомок (Landesfermessungsant), котре відповідає за створення кадастрових карт та підготовку документації, а також проводить усі топографо-геодезичні роботи для інших цілей;
• Системи Нотаріату, що посвідчує угоди та інші правові акти, котрі стосуються прав власності, трансакцій та обмежень та веде реєстр цих актів.
Вказані три незалежні елементи німецької системи взаємопов’язані та діють спільно, контролюючи один одного. Що, у свою чергу, дає можливість отримувати високу якість даних у системі [2].
Крім того, не дивлячись на той факт, що основою для кадастрової системи, у свій час, була підтримка оподаткування, на даний момент ця функція є менш важливою, а більше уваги відводиться забезпеченню прав власності та спрощенню процедури трансакцій власності.
Взагалі ж, оцінюючи ефективність німецької кадастрової системи, неможливо не визнати той факт, що Німеччина досягла значно кращого розвитку системи у порівнянні, наприклад, з країнами наполеонівського кадастру. Хоча б, з точки зору, надійності бази даних – реєстр власності за німецькою системою підтримується картографічними даними, котрі є частиною реєстру та мають, у зв’язку з цим, юридичну силу, передбачену законом. А картографування власності можуть здійснювати лише державні установи (чи за їх контролем), а також фахівцями, котрі мають спеціальні ліцензії.
Реєстрація земельної власності у німецькій кадастровій системі є виключною прерогативою держави [3, 4].
Не дивлячись на те, що реєстр нерухомості та картографування нерухомості здійснюють різні установи, всі відомості гармонійно співвідносяться один з одним, а незалежність цих організацій значною мірою сприяє достовірності даних, оскільки кожна сторона несе відповідальність за свою ділянку.
Реєстри власності комп’ютеризовані та базуються на цифрових великомасштабних картах.
Отже, німецька кадастрова система має свої особливості, які, власне, варті уваги для впровадження в Україні.
• за основу реєстрації прийнята одиниця власності, а не власник;
• будь-яка трансакція у німецькій системі вважається незавершеною, поки вона не зареєстрована у реєстрі.
• німецька кадастрова система побудована на засадах легітимності записів, котрі, у свою чергу, передбачають високі вимоги відносно відсутності помилок у записах.
• записи у реєстрі разом з картами власності є основою для доказів у судових інстанціях при вирішенні спорів щодо нерухомого майна.
• практично у всіх федеральних землях Німеччини аналогічні кадастрові дані були трансформовані у цифрову форму.
• кадастрові служби забезпечують міста та муніципалітети даними та документами для муніципального планування, а також проектування.

Список використаної літератури
1. Конспект лекцій з дисципліни “Кадастрові системи”, упор. к.н. держ. упр. І.П.Шелепницька, Інститут агротехнологій, Кафедра землеустрою і кадастру, ПДАТУ, 2009, С. 116-118
2. Стан та перспективи українського кадастру землі і нерухомості// [Електронний ресурс] режим доступа : http:/www.dkz.ua
3. Р. Панас, М.Маланчук Національний університет “Львівська політехніка” Порівняльна оцінка земельних кадастрів зарубіжних країн і України, М. 2008
4. Теоретичні основи державного земельного кадастру: навчальний посібник. За загальною редакцією М. Г. Ступеня. – Львів: Новий Світ – 2000, 2003. – с. 269 – 274.